Ангелова кукла. Кочергін Е.

ПРО КНИГУПередмова К. М. АзадовськогоСтаття В. І. РакітінаІлюстрації Бориса ЗабороваДо книги театрального художника Едуарда Кочергіна «Ангелова лялька», яка стала справжньою сенсацією в літературному житті обох столиць, включено 35 оповідань, дві з яких у книжковому варіанті публікуються вперше. Долі «принижених і ображених» новітньої російської історії, описані у книзі, лягли основою однойменного спектаклю БДТ їм. Г. А. Товстоногова. Як ілюстрації у книзі репродуковано картини Бориса Заборова, одного з найвідоміших сучасних художників, чиї роботи зберігаються у найбільших музейних колекціях світу. Спеціально для справжнього видання написані статті історика літератури К. М. Азадовського та відомого мистецтвознавця В. І. Ракітіна. У цій історії два герої. Два визнані світом художники.Пітерський Едуард Кочергін – театральний художник, як тепер кажуть, сценограф. Живописець Борис Заборов – давній парижанин. У юності він навчався у Рєпінському, потім перебрався до Москви, до Суриковського, потім поїхав до Мінська. Далі – Париж.Театр — нещадний партнер, який не щадить ні сил, ні часу художника. Кочергін завжди працював із дуже цікавими та дуже прискіпливими режисерами: Георгієм Товстоноговим, Львом Додіним, Камою Гінкасом, Юрієм Любимовим… І раптом написав книгу. «Ангелова лялька» показала, що Кочергін як відомий художник, а й справжній письменник, пітерський письменник.І ось одного разу в Парижі, в майстерні Бориса Заборова, Кочергіну здалося, що він знову потрапив до кола своїх героїв. Такий збіг рідко буває. Художники разом обирав картині. Кочергін примовляв: це — Машка Коров'я Нога, це — Арішка Пірчена, а ось це — Митарка Коломенська. Дія переносилася з Василівського острова та Петроградської сторони в інший простір.Живопис Заборова — дивний та поетичний камертон сприйняття історій Кочергіна. Це пленер, у якому знаходять своє місце пітерські остров'яни з їх битвою за життя і вірою в неї всупереч усієї безвиході. Діалог Кочергіна та Заборова несподіваний. Текст та картини збагачують один одного. Василь Ракітін ПРО МАЙСТРАБорис Заборов – художник поетичних міражів. У туманності минулого виникає особлива метафізика життя. Вона була і за часів «Петербурзьких таємниць», і буде завтра в глухих кутах мегаполісів. Змінюється антураж, суть не змінюється. Картини Заборова – не пошуки втраченого часу чи ностальгія. Це бачення та таємні зустрічі. Сни про реальність. Дуже особисті переживання. Заборов повертає глядача у нерозпізнане. Внутрішнє життя завжди є таємницею, навіть якщо перед нами тривіальні персонажі соціуму, примітивні, грубі, але по-своєму цілісні.Художник бере стару фотографію, слухає шум часу та створює живопис тонкий та ліричний. Штамп обертається артистичним прийомом, провінційна статика мрією про вічність. Адже прості обивателі почувалися перед людиною з камерою — для них магом — не менш урочисто, ніж придворні моделі перед модним портретистом. Пташка вилетіла, і мить зупинилася.Що «виявляє» майстер із побаченого та відчутного, коли навмисно засвічує плівку, і що витягує ретушшю? Живопис Заборова далекий від педантичного фотореалізму. На полотні-екрані зустрічаються минуле та сьогоднішнє. Лірична рефлексія, коментарі та епічність не суперечать один одному.Російський читач-глядач, можливо, бачив виставки Заборовау Пітері, у Манежі в дев'яносто п'ятому та в Російському музеї у дві тисячі четвертому, у Москві у Державному музеї образотворчих мистецтв, у залах Третьяковки на Кримському Валу. Але, можливо, й не бачив: іди стеж за всім, що привозять із закордонного далеко.Чимало російських художників влаштувалося в Парижі. І більшість із них загубилася серед десятків тисяч паризьких художників. Париж - прискіпливий критик. Парканів — один із небагатьох, хто витримав випробування Парижем. Про нього пишуть дисертації, видають монографію. 2007 року книгу про Заборова випустило знамените швейцарське видавництво Skira. У Заборова багато успішних виставок не тільки в Парижі, а й в Америці, Голландії, Японії, де його творчість одразу отримала високу оцінку. Заборов ілюстрував книжки, випускав теки унікальної графіки. Працював у Комеді Франсез не лише над російською класикою («Маскарад» Лермонтова, «Місяць у селі» Тургенєва), а й над французькою («Лукреція Борджіа» Гюго, «Амфітріон» Мольєра). Але головним у Парижі йому став живопис.Після перших виставок у знаменитій галереї Клода Бернара Заборов природно увійшов у паризьке художнє життя. Помітили його індивідуальну художню мову: банальне сусідило з гротеском, лірика з відчуженням, примітив із асоціаціями з високої класики. Його картини населені різними персонажами. Одні з них могли б жити за часів Веласкеса, інші на східноєвропейських теренах ідішландів, треті у старому Петербурзі чи Парижі.Кожна мальовнича ситуація передбачає неспішне враження. І тоді глядач відчує поетику та магію світу цього живопису. Василь Ракітін