Naval Firepower. Friedman N..

Поглиблена історія вогневої потужності військово-морських лінкорів від Першої світової війни до кінця Другої світової війни, написана провідним військово-морським аналітиком Америки. Понад півстоліття велика гармата була арбітром військово-морської сили, але вона була марною, якщо не могла вразити ціль досить швидко й сильно, щоб перешкодити ворогу зробити те саме. Оскільки морська гарматна платформа сама була в русі, пошук «рішення для стрільби» був значною проблемою, яка загострювалася, коли розміри гармат збільшувалися, бойові дальності подовжувалися, і, здавалося б, незначні проблеми, такі як швидкість вітру, потрібно було враховувати. Щоб прискорити процес і усунути людську помилку, військово-морські сили шукали надійний механічний розрахунок. У цій багатоілюстрованій книзі вперше з точки зору неспеціаліста викладено складну тему керування вогнем, оскільки вона домінувала в дизайні лінійних кораблів і крейсерів від Першої світової війни до кінця епохи дредноутів. Описуючи напрямки, далекоміри та електромеханічні комп’ютери, винайдені для вирішення проблем, автор Норман Фрідман пояснює не лише те, як технологія сформувала (і формувала) тактику, але й аналізує її ефективність у бою. Його аналіз суперечок навколо Ютландії та відносних переваг конкуруючих систем керування вогнем робить дивовижні висновки. Він також переоцінює багато інших великих збройних дій, таких як битви між Королівським флотом і «Бісмарком», а також дії ВМС США в Соломоновій протоці та в протоці Сурігао. Охоплені всі основні військово-морські сили, і історія завершується наприкінці Другої світової війни з ударом радара.